Інформація для громадян
Хвороба, викликана вірусом Ебола
Хвороба, викликана вірусом Ебола (ХВВЕ), раніше відома як геморагічна лихоманка Ебола, є важкою, часто смертельною хворобою. Вперше вірус Ебола був виділений у 1976 році в двох одночасних спалахах хвороби - в Нзаре, Судані, і в Ямбуку (Демократична Республіка Конго). В останньому випадку селище знаходилося поряд з річкою Ебола, звідки хвороба і отримала свою назву.
Не дивлячись на майже сорокарічну історію існування ХВВЕ, властивості збудників та можливі шляхи їх передачі вивчені не повністю, що може бути обумовлено тим, що хвороба дотепер залишалася ендемічною для певних країн Африки.
Останній спалах ХВВЕ розпочався у лютому 2014 року в західній Африці. Перші повідомлення про випадки захворювання надійшли з лісових районів на південному сході Гвінеї. Потім захворювання поширилося на сусідні Сьєрра-Леоне і Ліберії. За оцінкою ВООЗ, нинішній спалах лихоманки Ебола є найбільшим за всю історію з моменту відкриття хвороби. У період 21-23 липня 2014 в Ліберії та Сьєрра-Леоне були зареєстровані 96 нових випадків хвороби і 7 випадків смерті від неї. За цей же період в Гвінеї були зареєстровані 12 нових випадків хвороби і 5 випадків смерті. До цього числа входять передбачувані, можливі і лабораторно підтверджені випадки. Різке збільшення числа нових випадків ХВВЕ в Гвінеї після декількох тижнів стабілізації вказує на наявність невиявлених джерел інфекції серед населення. Міністерство охорони здоров'я Нігерії повідомило про перший можливий випадок ХВВЕ. За повідомленням влади Нігерії, захворів 40-річний ліберійський громадянин, який нещодавно прибув до Нігерії, де він був госпіталізований з симптомами ХВВЕ. За даними ВООЗ, станом на 23 липня 2014 р. всього зареєстроване 1201 випадок ХВВЕ, з них 672 смертельних випадків.
Етіологія.
Вірус Ебола належить до сімейства Filoviridae (філовірусів), в яке крім нього входять ще два види: вірус Марбург (Marburgvirus) і вірус Лловіу (Cuevavirus). Існує п'ять підтипів вірусу Ебола:
•Бундібуджіо (BDBV);
•Заїр(EBOV);
•Рестон(RESTV);
•Судан(SUDV);
•ТаїФорест(TAFV).
В даний час підтверджено, що спалах хвороби 2014 р. викликаний штамом вірусу Ебола з дуже високим ступенем схожості (98%) з EBOV (Заїр).
Джерела інфекції и шляхи передачі збудника.
Природним хазяїном вірусу Ебола вважаються кажани сімейства Pteropodidae. Вірус передається людям при контактах з інфікованими кажанами або через проміжних хазяїв, таких як мавпи, примати або свині, які заражаються при контакті зі слиною чи фекаліями кажанів. Люди можуть заражатися при контактах з інфікованими тваринами в процесі забою, або при вживанні крові, молока і сирого або не виготовленого належним чином м'яса.
Передача вірусу від людини до людини може здійснюватися при контактах з кров'ю, виділеннями або іншими рідинами організму інфікованих людей, при контактах із забрудненими голками, іншім медичним обладнанням, предметами побуту. Вірус проникає в організм через ранки на шкірі і слизові оболонки.
Заразитися можна як від живих, так і мертвих вірусоносіїв. Лікар-інфекціоніст з Піттсбурзького університету Amesh Adalja, каже, що, оскільки вірус Ебола був виділений з потових залоз людей, то зараження може відбуватися при тісному контакті з шкірою (потом) хворої людини. Експерт по вірусу Ебола Thomas Geisbert, професор мікробіології та імунології Інституту інфекційних хвороб Техаського університету, заявляє, що вірус Ебола не передається повітряно-крапельним шляхом, для зараження необхідний дуже тісний контакт з людиною, яка знаходиться на пізніх стадіях хвороби. Заражені люди стають небезпечними тільки тоді, коли у них з'явилися симптоми хвороби. Всі біологічні рідини хворого повинні піддаватися спеціальній обробці.
Клініка.
Інкубаційний період при ХВВЕ складає від 2 до 21 дня. Людина, інфікована вірусом Ебола, може залишатися безсимптомним носієм до 3 тижнів. Люди залишаються заразними до тих пір, поки їх кров і виділення містять віруси, цей період може тривати до 61 дня після появи симптомів хвороби. У сироватках крові осіб, які одужали після хвороби, тривалий час виявляються антитіла до вірусу. Можливо, секретні сироватки, які зараз успішно були використані для лікування хворих у США, як раз і були сироватками перехворілих осіб.
ХВВЕ є важкою гострою вірусною хворобою, для якої характерна раптова поява лихоманки, сильної слабкості, м'язового та головного болю, нудоти і болю в горлі. Потім з'являються блювота, діарея, порушення функцій нирок і печінки і, в деяких випадках, внутрішня і зовнішня кровотеча. Геморагічна лихоманка, викликана вірусом Ебола-Заїр, як правило, призводить до летального результату швидко, на 7-14 день після появи перших симптомів. Коефіцієнт летальності може досягати 90%. При лабораторних обстеженнях у хворих виявляють лейкопению и тромбоцитопению, а также повышенную активность печеночных ферментов. Висока летальність, яка відзначається в Африці, може бути обумовлена недоліками в наданні своєчасної медичної допомоги. Складно сказати, якою буде смертність від вірусу Ебола в умовах сучасної лікарні з палатами інтенсивної терапії.
Діагностика
При діагностуванні ХВВЕ необхідно виключити інші більш поширені хвороби, такі як малярія, черевний тиф, шигельоз, холера, лептоспіроз, чума, ріккетсіоз, зворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші геморагічні лихоманки.
Остаточний діагноз ХВВЕ базується на результатах лабораторного тестування. Тестування зразків, узятих у пацієнтів, представляє надзвичайно високу біологічну небезпеку, тому його можна проводити тільки в умовах максимальної біологічної ізоляції.
Діагноз підтверджується на підставі результатів лабораторних досліджень, спрямованих на виявлення специфічних антитіл, антигенів, генетичного матеріалу збудника або самого вірусу з використанням методів:
• імуноферментного аналізу;
• реакції нейтралізації;
• полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою (ЗТ-ПЛР);
• електронної мікроскопії;
• ізоляції вірусу в клітинних культурах.
Ліцензованої вакцини проти ХВВЕ досі не існує. Проводяться випробування декількох вакцин, але готові для клінічного використання вакцини відсутні. Також відсутня специфічна терапія. Хворі потребують інтенсивної терапії, в першу чергу дегідратаційної, та сімптоматічної.
Профілактика.
Боротьба з вірусом Ебола серед домашніх тварин передбачає регулярне чищення і дезінфекцію свинарських і мавпячих ферм з використанням гіпохлориту натрію або інших засобів, котрі вважаються ефективними для інактивації вірусу. При підозрі на спалах хвороби територія повинна бути негайно закрита на карантин. Для зниження ризику передачі інфекції від тварин до людини може знадобитися забій інфікованих тварин і ретельний контроль за похованням або кремацією туш. Обмеження або заборона переміщення тварин з інфікованих ферм в інші райони може зменшити масштаби поширення хвороби. Враховуючи той факт, що спалахи захворювання серед свиней і мавп передують випадкам інфікування людей, створення системи активного нагляду за здоров'ям тварин з метою виявлення нових випадків захворювання вкрай важливо для забезпечення раннього попередження ветеринарних служб і органів громадської охорони здоров'я.
За відсутності специфічного лікування і вакцин підвищення інформованості населення щодо факторів ризику інфікування вірусом Ебола та використання індивідуальних заходів захисту є єдиним шляхом зменшення захворюваності і смертності серед людей.
Рекомендації експертів ВООЗ щодо попередження поширення інфекції полягають у наступному:
• Зниження ризику передачі інфекції від диких тварин людині в результаті контактів з інфікованими кажанами або мавпами / приматами і споживання їх сирого м'яса. Роботу з тваринами слід проводити в рукавичках і захисному одязі. Перед вживанням в їжу продуктів (кров і м'ясо) необхідно піддавати їх ретельній тепловій обробці.
• Зниження ризику передачі інфекції від людини до людині в окремих спільнотах в результаті тісного контакту з інфікованими особами. При догляді за хворими в домашніх умовах необхідно надягати рукавички і використовувати засоби індивідуального захисту.
• Підготовка до поховання людей, що померли від хвороби, викликаної вірусом Ебола, також пов'язана з високим ризиком передачі вірусу. Необхідно забезпечувати швидке і безпечне захоронення померлих від цієї хвороби людей, включаючи кремацію.
•Працівники охорони здоров'я, які здійснюють догляд та лікування пацієнтів з передбачуваною або підтвердженої ХВВЕ, повинні, крім стандартних заходів, використовувати додаткові заходи для запобігання контактів з кров'ю та іншими рідинами організму пацієнтів і з можливо контамінованими об’єктами навколишнього середовища. При тісному контакті (ближче одного метра) з хворим на ХВВЕ медичні працівники повинні захистити обличчя (лицьовій щиток або медичну маску і окуляри). Лікар має бути одягнутий у халат з довгими рукавами і рукавички (для деяких процедур - стерильні).
•Лабораторні працівники також піддаються високому ризику інфікування. Зі зразками матеріалу, взятими у тварин і людей з підозрою ХВВЕ, працює персонал, що пройшов спеціальну підготовку, в належним чином обладнаних лабораторіях. Майже всі випадки передачі вірусу працівникам охорони здоров'я відбуваються в результаті недотримання необхідних заходів перестороги.
•Всі люди, що знаходилися в районах, де нещодавно були зареєстровані випадки ХВВЕ, повинні знати симптоми інфекції і звертатися за медичною допомогою при появі перших ознак хвороби.
•Лікарям, які приймають пацієнтів, які повертаються з зазначених районів з відповідними симптомами, слід враховувати можливість ХВВЕ. При проведенні диференціальної діагностики у цих пацієнтів необхідно виключити малярію, черевний тиф, шигельоз, холеру, лептоспіроз, чуму, ріккетсіоз, зворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші вірусні геморагічні лихоманки.
ВООЗ рекомендує країнам посилити епіднагляд, включаючи епіднагляд за ХВВЕ.
ВООЗ не рекомендує вводити будь які обмеження на поїздки або торгівлю в зв'язку з ХВВЕ.
Хвороба, викликана вірусом Ебола (ХВВЕ), раніше відома як геморагічна лихоманка Ебола, є важкою, часто смертельною хворобою. Вперше вірус Ебола був виділений у 1976 році в двох одночасних спалахах хвороби - в Нзаре, Судані, і в Ямбуку (Демократична Республіка Конго). В останньому випадку селище знаходилося поряд з річкою Ебола, звідки хвороба і отримала свою назву.
Не дивлячись на майже сорокарічну історію існування ХВВЕ, властивості збудників та можливі шляхи їх передачі вивчені не повністю, що може бути обумовлено тим, що хвороба дотепер залишалася ендемічною для певних країн Африки.
Останній спалах ХВВЕ розпочався у лютому 2014 року в західній Африці. Перші повідомлення про випадки захворювання надійшли з лісових районів на південному сході Гвінеї. Потім захворювання поширилося на сусідні Сьєрра-Леоне і Ліберії. За оцінкою ВООЗ, нинішній спалах лихоманки Ебола є найбільшим за всю історію з моменту відкриття хвороби. У період 21-23 липня 2014 в Ліберії та Сьєрра-Леоне були зареєстровані 96 нових випадків хвороби і 7 випадків смерті від неї. За цей же період в Гвінеї були зареєстровані 12 нових випадків хвороби і 5 випадків смерті. До цього числа входять передбачувані, можливі і лабораторно підтверджені випадки. Різке збільшення числа нових випадків ХВВЕ в Гвінеї після декількох тижнів стабілізації вказує на наявність невиявлених джерел інфекції серед населення. Міністерство охорони здоров'я Нігерії повідомило про перший можливий випадок ХВВЕ. За повідомленням влади Нігерії, захворів 40-річний ліберійський громадянин, який нещодавно прибув до Нігерії, де він був госпіталізований з симптомами ХВВЕ. За даними ВООЗ, станом на 23 липня 2014 р. всього зареєстроване 1201 випадок ХВВЕ, з них 672 смертельних випадків.
Етіологія.
Вірус Ебола належить до сімейства Filoviridae (філовірусів), в яке крім нього входять ще два види: вірус Марбург (Marburgvirus) і вірус Лловіу (Cuevavirus). Існує п'ять підтипів вірусу Ебола:
•Бундібуджіо (BDBV);
•Заїр(EBOV);
•Рестон(RESTV);
•Судан(SUDV);
•ТаїФорест(TAFV).
В даний час підтверджено, що спалах хвороби 2014 р. викликаний штамом вірусу Ебола з дуже високим ступенем схожості (98%) з EBOV (Заїр).
Джерела інфекції и шляхи передачі збудника.
Природним хазяїном вірусу Ебола вважаються кажани сімейства Pteropodidae. Вірус передається людям при контактах з інфікованими кажанами або через проміжних хазяїв, таких як мавпи, примати або свині, які заражаються при контакті зі слиною чи фекаліями кажанів. Люди можуть заражатися при контактах з інфікованими тваринами в процесі забою, або при вживанні крові, молока і сирого або не виготовленого належним чином м'яса.
Передача вірусу від людини до людини може здійснюватися при контактах з кров'ю, виділеннями або іншими рідинами організму інфікованих людей, при контактах із забрудненими голками, іншім медичним обладнанням, предметами побуту. Вірус проникає в організм через ранки на шкірі і слизові оболонки.
Заразитися можна як від живих, так і мертвих вірусоносіїв. Лікар-інфекціоніст з Піттсбурзького університету Amesh Adalja, каже, що, оскільки вірус Ебола був виділений з потових залоз людей, то зараження може відбуватися при тісному контакті з шкірою (потом) хворої людини. Експерт по вірусу Ебола Thomas Geisbert, професор мікробіології та імунології Інституту інфекційних хвороб Техаського університету, заявляє, що вірус Ебола не передається повітряно-крапельним шляхом, для зараження необхідний дуже тісний контакт з людиною, яка знаходиться на пізніх стадіях хвороби. Заражені люди стають небезпечними тільки тоді, коли у них з'явилися симптоми хвороби. Всі біологічні рідини хворого повинні піддаватися спеціальній обробці.
Клініка.
Інкубаційний період при ХВВЕ складає від 2 до 21 дня. Людина, інфікована вірусом Ебола, може залишатися безсимптомним носієм до 3 тижнів. Люди залишаються заразними до тих пір, поки їх кров і виділення містять віруси, цей період може тривати до 61 дня після появи симптомів хвороби. У сироватках крові осіб, які одужали після хвороби, тривалий час виявляються антитіла до вірусу. Можливо, секретні сироватки, які зараз успішно були використані для лікування хворих у США, як раз і були сироватками перехворілих осіб.
ХВВЕ є важкою гострою вірусною хворобою, для якої характерна раптова поява лихоманки, сильної слабкості, м'язового та головного болю, нудоти і болю в горлі. Потім з'являються блювота, діарея, порушення функцій нирок і печінки і, в деяких випадках, внутрішня і зовнішня кровотеча. Геморагічна лихоманка, викликана вірусом Ебола-Заїр, як правило, призводить до летального результату швидко, на 7-14 день після появи перших симптомів. Коефіцієнт летальності може досягати 90%. При лабораторних обстеженнях у хворих виявляють лейкопению и тромбоцитопению, а также повышенную активность печеночных ферментов. Висока летальність, яка відзначається в Африці, може бути обумовлена недоліками в наданні своєчасної медичної допомоги. Складно сказати, якою буде смертність від вірусу Ебола в умовах сучасної лікарні з палатами інтенсивної терапії.
Діагностика
При діагностуванні ХВВЕ необхідно виключити інші більш поширені хвороби, такі як малярія, черевний тиф, шигельоз, холера, лептоспіроз, чума, ріккетсіоз, зворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші геморагічні лихоманки.
Остаточний діагноз ХВВЕ базується на результатах лабораторного тестування. Тестування зразків, узятих у пацієнтів, представляє надзвичайно високу біологічну небезпеку, тому його можна проводити тільки в умовах максимальної біологічної ізоляції.
Діагноз підтверджується на підставі результатів лабораторних досліджень, спрямованих на виявлення специфічних антитіл, антигенів, генетичного матеріалу збудника або самого вірусу з використанням методів:
• імуноферментного аналізу;
• реакції нейтралізації;
• полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою (ЗТ-ПЛР);
• електронної мікроскопії;
• ізоляції вірусу в клітинних культурах.
Ліцензованої вакцини проти ХВВЕ досі не існує. Проводяться випробування декількох вакцин, але готові для клінічного використання вакцини відсутні. Також відсутня специфічна терапія. Хворі потребують інтенсивної терапії, в першу чергу дегідратаційної, та сімптоматічної.
Профілактика.
Боротьба з вірусом Ебола серед домашніх тварин передбачає регулярне чищення і дезінфекцію свинарських і мавпячих ферм з використанням гіпохлориту натрію або інших засобів, котрі вважаються ефективними для інактивації вірусу. При підозрі на спалах хвороби територія повинна бути негайно закрита на карантин. Для зниження ризику передачі інфекції від тварин до людини може знадобитися забій інфікованих тварин і ретельний контроль за похованням або кремацією туш. Обмеження або заборона переміщення тварин з інфікованих ферм в інші райони може зменшити масштаби поширення хвороби. Враховуючи той факт, що спалахи захворювання серед свиней і мавп передують випадкам інфікування людей, створення системи активного нагляду за здоров'ям тварин з метою виявлення нових випадків захворювання вкрай важливо для забезпечення раннього попередження ветеринарних служб і органів громадської охорони здоров'я.
За відсутності специфічного лікування і вакцин підвищення інформованості населення щодо факторів ризику інфікування вірусом Ебола та використання індивідуальних заходів захисту є єдиним шляхом зменшення захворюваності і смертності серед людей.
Рекомендації експертів ВООЗ щодо попередження поширення інфекції полягають у наступному:
• Зниження ризику передачі інфекції від диких тварин людині в результаті контактів з інфікованими кажанами або мавпами / приматами і споживання їх сирого м'яса. Роботу з тваринами слід проводити в рукавичках і захисному одязі. Перед вживанням в їжу продуктів (кров і м'ясо) необхідно піддавати їх ретельній тепловій обробці.
• Зниження ризику передачі інфекції від людини до людині в окремих спільнотах в результаті тісного контакту з інфікованими особами. При догляді за хворими в домашніх умовах необхідно надягати рукавички і використовувати засоби індивідуального захисту.
• Підготовка до поховання людей, що померли від хвороби, викликаної вірусом Ебола, також пов'язана з високим ризиком передачі вірусу. Необхідно забезпечувати швидке і безпечне захоронення померлих від цієї хвороби людей, включаючи кремацію.
•Працівники охорони здоров'я, які здійснюють догляд та лікування пацієнтів з передбачуваною або підтвердженої ХВВЕ, повинні, крім стандартних заходів, використовувати додаткові заходи для запобігання контактів з кров'ю та іншими рідинами організму пацієнтів і з можливо контамінованими об’єктами навколишнього середовища. При тісному контакті (ближче одного метра) з хворим на ХВВЕ медичні працівники повинні захистити обличчя (лицьовій щиток або медичну маску і окуляри). Лікар має бути одягнутий у халат з довгими рукавами і рукавички (для деяких процедур - стерильні).
•Лабораторні працівники також піддаються високому ризику інфікування. Зі зразками матеріалу, взятими у тварин і людей з підозрою ХВВЕ, працює персонал, що пройшов спеціальну підготовку, в належним чином обладнаних лабораторіях. Майже всі випадки передачі вірусу працівникам охорони здоров'я відбуваються в результаті недотримання необхідних заходів перестороги.
•Всі люди, що знаходилися в районах, де нещодавно були зареєстровані випадки ХВВЕ, повинні знати симптоми інфекції і звертатися за медичною допомогою при появі перших ознак хвороби.
•Лікарям, які приймають пацієнтів, які повертаються з зазначених районів з відповідними симптомами, слід враховувати можливість ХВВЕ. При проведенні диференціальної діагностики у цих пацієнтів необхідно виключити малярію, черевний тиф, шигельоз, холеру, лептоспіроз, чуму, ріккетсіоз, зворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші вірусні геморагічні лихоманки.
ВООЗ рекомендує країнам посилити епіднагляд, включаючи епіднагляд за ХВВЕ.
ВООЗ не рекомендує вводити будь які обмеження на поїздки або торгівлю в зв'язку з ХВВЕ.
